Треба славно —раз судилося вмерти — перебути вік свій, а не покон. треба щедро — серцем одним, устами ледь розпуклими — розпелю-стити втіхи гін, всевідради! Сонце бо йде — за нами.

Василь Стус „Ніч — хай буде тьмяніша за темну".

Спокій - побратим впевненості. Потуга впевненості - у вірі в незборимість Правди.

Після припинення дихання і повної зупинки серця душа твоя увійде в тунель і полетить назустріч світлу. У кінці тунелю ти побачиш надзвичайно яскраве світло - пам'ятай: це теперішня твоя свідомість, -це Передвічне Світло Творця. Прагни якнайшвидше злитися із світлом своєї теперішньої свідомості і ти станеш Ним.

Якщо сталося так, що, втративши свідомість, ти не побачив Передвічне світло, не біда, знай - ти прокинешся у Вторинній Ясності. Злившись із Вторинною Ясністю (тобто з незвичайно яскравим світлом), промов: „Боже мій! Слава Тобі, що я злився з Тобою, „Всетворцем".

Затям собі навік: якщо ти злякаєшся Світла Творця, то свідомість твоя буде поглинута силами тьми.

Твердо знай і безсумнівно вір: ти лицар Ордену Бога Сонця. Після смерті тіла ти духом своїм зливаєшся із Сонцем - Творцем. Твоє священне призначення таке: де би ти не був на Землі чи на Сонці, всюди маєш нещадно нищити сили Тьми.

Світло це твоя лицарська суть. Йди сміливо на нього, бо це Материнська Утроба Всесвіту, центр Вселенської Душі. Чим ближче ти підходиш до Творця Всежиття, тим яскравіше світло буде ставати на твоєму шляху. Не бійся його, твердо знай - це рівень чистоти твоєї душі.   Запам'ятай   навсевік:   світло   потугою  тисяч   Сонць  -  це  твоє пристанище, йди до нього впевнено і сміливо. Думка про Творця і його лицарський прояв Перуна утвердять і примножать твої сили. Знай твердо: потуга грому - це суть лицарського єства.

Перебуваючи у Світлі Творця, у Світлі Своєї Свідомості, постійно повторюй: „Я лицар Сонця; Я лицар Святої Борні; Я спраглий війни і Перуновими Блискавицями лечу у нові битви в ім'я торжества Всетворящого Світла".

Шалена жага до боротьби відкриє тобі шлях до Вищої Сутності. Ти побачиш світло, рівне з'єднанню тисяч Сонць. Збори страхи і рвись до нього.

На шляху до Вищої Сутності з неймовірно яскравого світла вири­натимуть страшні чудовиська. Жодної миті не думаючи, блискавично знищуй їх, бо це твої сумніви, страхи, гріхи і невпевненість.

Коли у відважній боротьбі із чудовиськами ти знищиш всі сумніви, страхи і гріхи, Всесяйне Світло знищить всі твої кармінні нелади, ти станеш Найяскравішим Світлом, тобі буде дано дозвіл народитися знову.

Перед очима твоїми з'явиться чоловік і жінка, які паруються. Напо­вни світлом Добра і Любові їхні серця. І коли лоно відкривається перед тобою, щоби поглинути тебе, сміливо подивись у нього, аби побачити своє майбутнє. Якщо ти побачиш багатство і спокій, добробут і достаток, відвернись, бо це не твій шлях. Коли ж ти побачиш битви лицарів, йди впевнено і сміливо, там твоє найвище призначення. Найвище щастя для тебе народитися для боротьби, жити війною за торжество Світла, Права і Правди й покласти набуте тіло на вівтар Священої Боротьби із силами Зла і Тьми. Перебуваючи у лоні матері, постійно думай про Бога. Постійно відроджуй у пам'яті образ і суть ворога, від рук якого ти загинув. Пам'ять про ворога і смерть стократ підсилять твою міць, яка потрібна тобі для помсти. Пам'ятай завжди, що ти лицар Правди, Світла, Добра, твої вороги — вої Підлості, Брехні і Тьми. Плекай у зростаючому тілі свідомість свого Світлоносного Призначення, самовіддану любов до України і її Божественно Чистого Народу. Наповнюй свідомість свою щасливими сонячними днями, безкрайніми пшеничними полями, повноводними ріками, буйними лісами, величними горами і морями своєї  Батьківщини.   Хай   кожна  клітиночка  твого   зростаючого  тіла наповнюється до країв безмірною любов'ю до рідного Українського Народу.

Лицарю Сонця, знай: допоки у Всесвіті є Всетворяще Світло, а ти його вірний вой зборюєш сили Тьми — Всесвіт розширюється. Всечасно пам'ятай: допоки у Всесвіті сяйвом веселки виграє агрегор української нації — Всесвіт збагачується добротворчою енергією трудолюбивого і чесного народу України.

Тисячократні втілення, Священна Боротьба из силами Тьми, безкінечні жертви набутих і вишколених тіл в ім'я торжества Всетворя-щого Світла відкриють тобі ворота вічного перебування у Світлі Творця.

Засторога: коли, перебуваючи у Світлі, ти почуєш милозвучні співи, знай - це сили Тьми ваблять тебе і несуть у собі всю потугу кармічних покарань. Напруж всі сили, зроби усе, аби співи оминули тебе. Твердо знай: ти — Лицар Святої Борні, і тому будь-який карміч-ний злочин можеш спалити у боротьбі із чудовиськами, що виринають із Світла Всетворця (як страхи, сумніви і т.ін.).

Спокій охопить свідомість, душу і тіло твоє, якщо ти закодуєш себе на вічну, всечасну боротьбу із Злотворними Силами Тьми. Спокій охопить тіло твоє, коли ти наповниш кожну клітину тіла свого свідомістю правоти своїх дій.

Вирій, Ірій, Ірай, Рай, Край, Країна, Україна. Веселко-Райдуго, єднай народ мій із Богом Всетворцем.

 

 

Мова - це хоронителька історичної пам'яті народу. Позбавити мову - означає позбавити народ минулого, а тим самим і майбутьнього. Народ без пам'яті манкуртизується, перетворюється в населення - безетнічну, безнаціональну біомасу, якою легко маніпулювати. Згадаймо кілька попередніх століть окупаційних режимів і побачимо, як завойовники різних мастей прагнули нас асимілювати. У них була мета, якомога швидше знищити нашу історичну пам'ять. Величезну шкоду мові нашого народу приніс останній тотолітарний режим. Величезний прошарок українців почав називати себе рузкоязичним насєлєнієм. Здавалось ситуація невиправна. Та й мова неначе застарівша, але подекуди в світі починають звучати слова правди про нашу мову і минувщину. З відродженням Української Держави почався процес відродження її історії, культури і мови та її визнання у світі. Під час першого візиту Президента України Леоніда Кучми до Злучених Штатів Америки. Президент Білл Клінтон назвав Л.Кучму посланцем наймолодшої незалежної європейської держави та, водночас, представником найстарішої нації світу: Я думаю, що президент такої могутньої держави, як Америка називаючи українську націю найстарішою в світі спирався на незаперечні факти, про які відомо його радникам.

Мова - це не тільки витвір історії суспільства але й активний чинник цієї історії; не тільки об'єкт але й суб'єкт історії" - зазначив В.Іванишин автор книги "Мова і Нація".

Довкола мови, як суб'єкта і об'єкта історії завжди відбуваються події, які позитивно чи негативно впливали на хід історії, ставили причинами великих здобутків або руйнувань цивілізації.

Останні 10-століть в історії нашого народу відбуваються постійні фальсифікації подій минувщини, які негативно впливають на розвиток української нації сьогодні. Складається таке враження, що комусь дуже хочеться аби ми росли невігласами.

З цього приводу С.Шелухін зазначає:...Немає в світі жодного національного імені, яке викликало би проти себе стільки ненависті, злоби, нападів та пропоганди, як слов'янська назва території й народу: "Україна", "український". Це свідчить про органічну змістовність і важливість зв'язаних з цим іменем народних прав та інтересів ст. 171 (М і Ю)

Когось із фальсифікаторів дусить злоба та ненависть коли йдеться про історію нашого народу і його внесок в скарбницю людства.

Спробуємо провести невеликий аналіз деяких подій і стверджень.

Всесвітньо відомий мовознавець та історик А.С.Діямонт у книзі: "Історія і оригінальність мови" пише: "У степах східної Європи започаткувався більше, як 5000 років тому індо-європейська мова, її діалекти роз'єдналися на мови, які поширили багато народів світу".

До вищезказаного слід додати, що в колах істориків заходу давно побутує
думка, що Україна -  цивілізації людства. Історик Георг Біббі у книзі "Чотири тисячі років тому" помістив " Карту правітчизни народів", на якій зображена територія сучасної України. Саме з території прадавньої України у ті далекі часи вимандрували врізнобіч численні племена, що рознесли з собою мову, письмо, науки, виробництва, оздоровчі системи, лісництва, спорт і військове мистецтво".

Відомий український мовознавець Микола Суслопаров довів що трипільська писемність наидревніша в світі і користуючись нею можна прочитати написи передеміністичної і етруської доби Греції та Італії.

Твердження М.Суслопарова підтримує відомий історик - мовознавець Геральд Харман. В "Універсальній історії писемності" він пише: "перша в світі писемна система виникла не в Мижиріччі а двома тисячами років раніше в Центрі Європи" ст.141.

Коли вивчаєш "Всеобщую историю физической культури и спорта" Ласмо Куна звертаєм увагу на види спорту шумерів і бачиш відому в Україні до 19 ст. боротьбу на поясах та боротьбу навкулачки.

Вивчаючи історію фізичної культури бачим багато видів спорту, які були в Україні донедавна тісно переплетені із звичаями та обрядами і дивуєшся невже Ласло Кун не знав, що попередниками греків були пеласги, що греки зруйнувавши Пеласгею привласнили собі здобутки попередників.

Історик Ганна Печерна в книзі "Космос Древньої України на ст.142 пише: "Найдавнішим населенням України були пеласги (трипільська археологічна культура ІУ-ІП тисячоліття до Р.Хр.) На початку другого тисячоліття до Р.Хр. вони почали поступово мігрувати на південь до Італії та Малої Азії і занесли сюди свою буквенно-звувову абетку, яка може вважатися першою в світі".

Отож маємо факти, що наші предки мігруючи в інші землі несли з собою не тільки мову і письмо а й інші здобутки свого народу, Німецькі вчені Куртіус і Шлімон під руїнами монументів античної Греції знайшли рештки переделіністичної культури, яка перевершує еліністичну, наприклад, в наданні свободи жінкам - їм дозволяється не тільки бути присутніми але й брати участь в іграх (Попеску ст.68).

Ці ж науковці довели що Олімпія стала святим місцем набагато раніше, ніж туди прийшли греки.(Попеску).

Ми звикли до думки що всі види спорту чужинського походження, але як бачимо вищезгадані факти стверджують зворотнє. Саме наші предки були засновниками держав, культур, мов, писемності. Те що в нас мало-що збереглось не дає нам права відмовлятись від вкладу наших предків в розвиток цивілізації а навпаки повтнно штовхати до пошуку і відроджень історичної правди.

 

ВОЛОДИМИР ПИЛАТ: «Україна для мене – зміст життя, а служіння їй – мій обов’язок»

Цього вересня мені випало полетіти з Торонто до Львова. Він тоді вирував: передвиборні мітинги й концерти, виступи чільних політиків, велелюдний Форум видавців, традиційні осінні святкування – як от свято  меду в Шевченківському гаю. Його ведучою була Наталія Криничанка – поетеса та співачка, котра, долаючи всі матеріальні негаразди, примудряється суттєво облагороджувати і урізноманітнювати життя міста Лева. Вона й познайомила мене з Володимиром Пилатом – Президентом міжнародної федерації Бойового Гопака, творцем цього стилю єдиноборств.

У своєму короткому виступі В. Пилат зазначив, що наші предки споконвіку вважали мед за надійну запоруку здоров’я й сили та схилялися перед бджолами, як прикладом  мудрої організації спільноти. Згодом юні вихованці школи Бойового Гопака демонстрували свою майстерність. Тепле, лагідне сонце, насичене духом пасіки повітря, ритмічна музика, барвисті костюми. Вистриби й кульбіти на зеленій травичці – усе це навіювало безтурботний, ідилічний настрій.

Тож я був подивований, коли наше з паном Володимиром спілкування потекло дещо в іншій, зовсім безтурботній, аж ніяк не ідилічній тональності. Те, про що він говорив, виявилось настільки несподіваним, що я напросився ще на одну зустріч.   Потім уже, як зачарований, забігав до офісу Бойового Гопака (добре, що той ─ у самому центрі Львова), при кожній нагоді шкодуючи, що моє перебування в Україні короткотривале та не дає змоги довідатись більше.

Отже, слово Володимиру Пилату.

─ Розкажіть, будь  ласка, трішки про себе.

─ Я походжу зі шляхетного роду, який згадується в історичних хроніках, починаючи з XVI століття. Не виключено, що я ─ прямий нащадок відомого римського сановника Понтія Пилата. Усіх відомих мені предків по чоловічій лінії відзначала тілесна міць і гарт, вони були добрими воїнами. Один з дідів  потрапив навіть до особистої охорони цісаря Австро-Угорщини Франца-Йосифа. Я, скільки себе пам’ятаю, завжди був фізично сильним і фанатом за характером. Від наймолодшого віку займаюся спортом. У сім років пішов у секцію спортивної гімнастики, згодом обрав вільну боротьбу, а вже потім захопився карате та іншими видами східних єдиноборств. Тренувався щоденно по 6-8 годин. Як каратист, вигравав усі поєдинки переважно нокаутом. Отримавши чорний пояс, став сенсеєм. Відкрив у Львові свою школу, вихованці якої    неабияких успіхів на українському та всесоюзному рівнях. Опанувавши спортивну частину східних єдиноборств, я заглибився також у їхні духовні платформи. І муляла думка: от або японці на державному рівні піднесли свою боротьбу до статусу національної і завдяки цьому стали відомі у світі. Але на нашій землі також, за свідченнями сучасників, уже зі скіфських, княжих часів були неперевершені воїни, найвідоміші з яких ─ запорізькі козаки! Вони ж бо мали свою бойову систему. Як її віднайти?

Ключем до розгадки були народні танці. Узявшись до їхнього дослідження, я побачив, що в багатьох ─ особливо у гопаку й метелиці ─ закодовано унікальні бойові прийоми. Тай добре відомо, що козаки вдосконалювали свій вишкіл під музику, подовгу танцюючи. Поєднавши це з тим, що вже знав, я розробив            власну систему, котру назвав Бойовим Гопаком. Роботу розпочав у 1985-му, а через два роки заснував школу, яка розрослась тепер до десятків відділень у 20 областях країни, а також за її межами ─ в Англії, США, Канаді, Португалії, Італії.

─ Чи могли б ви дати визначення Бойового Гопака?

Їх є багато. Загальноприйняте: школа гармонійного виховання особистості. Ще ─ школа лицарів.  Школа лідерів. Але мені найбільше до подоби ─ школа виховання української еліти.

─  Еліти ???  (на ту мить Бойовий Гопак асоціювався у мене хіба що зі стрибками й ударами).

─ Саме так ─ еліти. Адже українці, навіть успішні ─ ті, що мають хати, машини, гроші, відправляючи дитину до університету, кажуть: «Учися, сину! Вивчишся ─ станеш інженером. Отримаєш добру роботу, зарплату, будеш поважною людиною!» Своїх  дітей,  хоч би з вищою освітою, в українських родинах бачать якимись третіми, четвертими, п’ятими в  ланці управління суспільством. Хибна система виховання продукує не Володарів, не Провідників, що поведуть народ і державу до великого майбутнього, а примітивних виконавців, які постійно шукають собі пана, котрий дасть їм роботу, підкаже, що і як треба робити. Тож Бойовий Гопак, серед іншого, намагається подолати цей комплекс другорядності, сформувати наступну генерацію якісно іншою.

Володимир Степанович Пилат (1955 р. н.) ─ весь у чорному, високий (десь під 1 м 90 см) на зріст, кремезної статури. Така собі людина-скеля. Суглоби величезних кистей рук розплющені від тисяч і тисяч ударів. Голос дещо глухуватий ─ очевидно, від перевтоми, тон твердий і впевнений. При радянській системі, яка вирощувала для себе кадри, а не особистості, тотально винищувалось поняття «чоловік». А в багатьох народів вихованню цього поняття приділяють серйозну увагу ─ і, як наслідок, вони процвітають. Адже, хто б там що не казав, саме чоловік є рушійною силою суспільства. Він не настільки поглинутий сім’єю, він монотонно, роками працює, вдосконалюється. Я жодним чином не заперечую прав жінки, але знаю, що сама природа вибиває її з колії: вагітність, народження дитини, необхідність довести ту хоча би до школи …Тобто годі вимагати від жінки зайвого. Отже, найперше, що ми робимо, ─  це пояснюємо хлопчикові, яким він повинен бути, для чого призначений і чим відрізняється від дівчинки. Кожний мусить із раннього дитинства розуміти, яка його природа, специфіка мислення, які сподівання покладають на нього батьки, майбутня дружина, діти …

Величезна проблема в тому, що всі школи ─ змішані. Вони є добрі для робітників і селян, а для того, щоб виростити еліту, дітей треба вчити роздільно. Це знають у багатьох країнах, де дітей, яких готують на управлінців державою, політиків, потужних бізнесменів, виховують у спеціальних навчальних закладах. Так було, до речі, і у древній Греції, Римі … Пригадую, коли мені було років 13, на уроці анатомії соромно було слухати вчительку, тому що поряд сиділи дівчатка. У чоловічому ж середовищі цей предмет сприймався б інакше. Це нібито дрібниці, але вони впливають на психіку. Тож у перспективі хотілося б створити в Україні елітарну школу для хлопчиків, де вже зробити все, як потрібно.

Невеликий офіс Бойового Гопака нагадує музей. Стіни його суціль завішані плакатами, фотографіями, мечами…Чи не найчастіше трапляються фото, де діти оточують учителя.

─ Скільки днів на тиждень має присвячувати учень Бойовому Гопаку?

 ─ Щонайменше три. Якщо навчати лише бійцівських прийомів, це буде звичайний мордобій. А наш підхід: силу можна застосовувати лише за крайньої необхідності. Намагаємося розвивати дитину в трьох напрямках: фізичному, розумовому й духовному. Тому впродовж тижня треба подати і техніку, і прочитати лекцію (наприклад, щодо наших героїв, фольклору, пісень …), і у вихідний повезти дитину за місто, аби поспілкуватися з рідною природою, набиралася сили, яка є в землі, повітрі, деревах. І я бачу, як відрізняються діти, котрі нічим не займаються або займаються спортом, де нема ні патріотизму, ні ідеології, а є просто фізична робота (баскетбол, теніс тощо), від наших дітей, котрі розвиваються, про можливості, гармонійно.

Неодноразово чув від батьків, що, захопившись Бойовим Гопаком, дитина почала краще до них ставитись. Це ─ закономірно, адже наші учні усвідомлюють себе ланкою єдиного процесу життя Народу, вічного його руху від найпростіших форм до досконалості, до Бога. Заняття Гопаком невіддільні від здорового способу життя. Хоч і маленьку, а вбачаю свою заслугу в тому, що виникло середовище студентів, котрі дотримуються такого способу, зокрема не палять і не вживають алкоголь. Їх не так багато, але вони є.

Існує й жіноче бойове мистецтво ─ «Асгарда». Цій школі ─ уже десятий рік. Скільки часу я витратив на те, щоб школа постала, і ми нарешті почали належно виховувати своїх дівчаток, жінок! Аби виростали українки, які твердо знають, що таке честь і гідність, національно свідомі, здатні постояти за себе.

─ Які риси намагаються прищепити дітям учителі Бойового Гопака?

─ Почну здалеку. Я роками досліджував, що таке рабство, які воно має наслідки, як окупанти виховують підкорені народи, аби ті ніколи не піднялися з колін. У середовищі поневолених люди звикли до того, що хтось чужий завжди правий, а те, що каже хтось з-поміж своїх, ─ обов’язково неправильно. Рабська мораль звучить так: «Та хто він такий? Що він з себе корчить?» ─ себто одноплемінник, єдинокровний їхній брат.

Ось ми і намагаємось прищепити дітям поняття, котрі притаманні лицарям, господарям своєї долі. Це передовсім ─ твереза любов до всього українського (адже без патріотизму ─ яка особистість?), відповідальність (лицар має завжди відповідати за свої слова, вчинки), послідовність (погляньте, як кидаються з боку в бік наші політики, ─ таке враження, що, будуючи державу, вони не знають, чого хочуть), дисциплінованість (а то багато хто зрозумів свободу як анархію), відважність (аби не боятися стати на пару із сильнішим навіть ворогом) …

Щодо дисциплінованості. Це ─ риса, впроваджувати яку надзвичайно важко, а особливо тут, в Західній Україні. Ситуація просто катастрофічна. Уявіть собі: у нас хлопці настільки тотально прагнуть утекти від армії, що, аби хтось у ній служив, присилають солдатів зі Сходу. Місцеві ж  відкуповуючись розлучаються з чималими для них сумами ─ так бояться дисципліни. Що ж це виходить: так звані хохли, російськомовні, готові віддати життя за Українську державу, а галичани ─ у розтіч?..

─ Може, тому, що армія не є українською?

─ Ну а як же їй стати такою? Це ми самі, а не хто інший, маємо піти до армії, опанувати її, відродити український дух! Я розробив цілісну систему духовної та фізичної підготовки захисників Вітчизни, що ґрунтується на наших споконвічних цінностях, і пристосована до сучасних викликів. Та мене до армії не допускають, хоч я роками рвуся туди ─ розповідати, який має бути український лицар. Якщо ж мені вдається ─ нелегально ─ потрапити в середовище військових, ті реагують надзвичайно бурхливо, просто зі слізьми на очах. Запитують: чому нам ніхто цього не говорив, чому в нас такого немає?!

─ Чому ж не пускають?

─ Тому,   іншого, що ми донині маємо владну верству, яка не любить Україну, а лише її використовує. Звісно, ця псевдо еліта не зацікавлена в тому, щоб постала сильна, впорядкована держава (адже так неможливо буде красти!) та справжня армія як її «запорука. І якби ж то лише не пускали в армію! Реальні мої проблеми почалися з 1991 року, коли видрукував книжку «Традиції української національної фізичної культури». Тільки-но я привіз тираж додому, мені підпалили хату. Книга згоріла. Думаю не минулося тут без команди владних структур. Впродовж слідства мене звинувачували , ніби я сам підпалив ─ хотів отримати якесь страхування. Здавалось, ті люди слабують на голову! А в 1994-му, після виходу другої книжки «Бойовий Гопак», почався просто терор. За дев’ять місяців мені влаштували на роботі 34 перевірки. Тиснули на директора школи, де я працював: «Звільни Пилата!» Директриса, нащадок древнього шляхетного роду, опиралась, казала: «Пане Володимире! Те, що ви робите, ─ свята справа,  будь-який українець зобов’язаний вам допомогти!» Пручалася довго, та не витримала, коли застосували погрози. Так я опинився на вулиці, де фактично перебуваю й досі.

Приблизно за рік розсипалася моя сім’я. Я боровся б за її збереження, якби не побачив, що розпочався терор і проти дружини. Стало зрозуміло, що справа ─ не жарт, мене будуть нищити до кінця. І вирішив, що якщо вже падати на дно, то ─ самому. Для чого мають страждати дружина, мала дитина? Це ж я, а не вони, став на Шлях Воїна. Тисячу разів мені казали: «Володю, кинь те все! Ти ж  ─ майстер карате! Викладай його, і ніхто тебе не зачепить. Навіщо тобі той Гопак?!» Підходили й інші, російськомовні: «Брось это! Это же нация, у которой нет будущего! Это негосударственная нация! Куда ты их тащишь?..» І так далі: натиск з обох боків. Залишившись без дому, без сім’ї, без роботи, я би, може, помер, але сталося диво. Я півтора року мав температуру 39ⁿ, майже рік не спав. Зовсім. Ані хвилини. Просто читав, писав, читав, писав. Я дуже багато зробив за той час, хоча траплялося жити й у підвалах, і на горищах, напівпроголодь. Мене, знаєте, що більше б’ють, то сильніше я змагаюсь ─ така ось натура.

Запитую в Пилата, чи не можна придбати якусь його книжку. Він видобуває цілу скриньку ─ понад десяток книг. А все це ─ або рукописи, або останні примірники розпроданого тиражу. У кількох примірниках знайшлася лише одна: «Бойовий Гопак і основи захисту Вітчизни». Гортаю сторінки. За радянських часів спорт був потужним, дієвим засобом русифікації. Майже всю вартісну спортивну літературу друкували мовою імперії. У карате, яке стало надзвичайно популярне в період агонії Союзу, користувалися запозиченнями з японської. А тут, що не абзац, наштовхуюсь на «джиган», «тинок», «гойдок», «затула», «прорух», «вихиляс» ─ мізерна частка лише іменників.

─ Якби ви пане Володимире, нічого більше не зробили, то лише за впровадження українських спортивних термінів заслуговуєте на визнання!

─ Коли б гарно видати ці книги, брошури, розповсюдити їх, справа рушила би швидше. А так … Сам я з дітьми зараз майже не займаюсь. Я є Верховним Учителем, тобто вчителем учителів. Читаю їм лекції вони перечитують їх учням. Щось неодмінно втрачається спотворюється …

Мені, як прибульцеві з-за океану, цікаво було почути думку Пилата про нашу діаспору. Та виявилась нищівною: «Збіговисько втікачів».

─ Політично активну діаспору давно «схоплено» спецслужбами. Вона безмежно довірлива та не уявляє їхніх методів і можливостей. У радянські часи прикордонні райони були всуціль нашпиговані кадебістами, а Західна Україна як терен із сепаратистськими тенденціями ─ особливо. Повірте, небагато хто виїхав ─ навпаки, прибула з Росії підмога. І діють вони, треба визнати, ефективно.

Що ви робите, коли хочете впіймати мишу? Ви ж не бігаєте за нею по закапелках квартири, правда? Ви ставите пастку з приманкою, і миша сама до неї приходить. Або, якщо хочете позбутися мух, чіпляєте в помітному місці липучку, і мухи на неї злітаються. Так і ворожі спецслужби. Для чого їм ганятися по ледь не 50-ти мільйонній Україні та один по одному виловлювати патріотів? Це й неможливо. Вони, натомість, створюють націоналістичні організації та яскравими гаслами виманюють туди активну молодь. Мають її під контролем, на обліку, за потреби використовують. Найнебезпечніших позбуваються, скажімо, відправляючи гинути в «гарячі точки»поза Україною. Підставні вожді зумисне безглуздими діями компрометують національну ідею, роблять з неї посміховисько чи страховище. Заодно, ці, створені на чужоземні гроші, організації видоюють кошти з діаспори. Адже вона радо підтримує тих, хто найгучніше волає: «Слава Україні!»

Коли я спостерігаю, яких покидьків, яких руйнівників часто фінансує діаспора, хочеться вигукнути: «Люди, де ваші очі?! Оцінювати ж треба не за словами, а за справами! Необхідно дивитися, хто що по собі залишив!» УК 1997-му провокатор (звучить ім’я популярного націоналістичного лідера) без жодної на те потреби кинув молодих гопаківців у бійку проти радянських ветеранів війни. От і з’явився привід почепити нам фальшиві ярлики, зображати терористами, нацистами чи антисемітами. Це разом із відбиранням залів, заборонами тренувати, залякуванням спонсорів і таким іншим дало можливість ворогам, які добре розуміють небезпеку й загрозу для них Бойового Гопака, скоротити число наших учнів із десяти до семи тисяч.

─ Але ж виявляти і знешкоджувати чужих агентів мала би СБУ?

Красномовний погляд Пилата засвідчує, наскільки абсурдно лунає така репліка в умовах української дійсності.

─ Кому хочу сказати велике-велике спасибі, то це батькам, що приводять своїх дітей, які ними лишаються. Якщо б Гопак був лише моїм захопленням, він би давно вже зник. Та коли я бачу, що тисячі людей підхоплюють ідею, борються за неї, ─ це окрилює, додає сил. А мої вчителі! Усі вони працюють на одній або двох роботах, а потім, замість відпочити, ідуть у зал тренувати. У них не буває ні вихідних, ані відпустки. Улітку, замість їхати на  море, вони таборують дітей ─ у Карпатах або деінде. Доводилося чути від сторонніх, що гопак удесятеро корисніший для України за футбол. Якщо так, то й фінансування його мали б у десять разів краще! Футбольні тренери ─ на зарплаті, і не поганій. А як фінансується Гопак? Ніяк. Те, що зберуть батьки, ─ ото й фінансування. Уже за теперішньої влади я неодноразово намагався говорити з Президентом Ющенком, звертався до фонду пані Катерини. Слова чую приязні, але дій ─ жодних. Блокує президентське оточення.

Часом до офісу заходять молоді люди. Вітаються та прощаються з Пилатом особливим ритуальним способом, із прикладеною до грудей рукою вимовляють: «Слава Гопаку!» У їхній поведінці не помітно підлабузництва перед Верховним Учителем (якому недоброзичливці закидають культ особи), лише простота й діловитість. Щоразу , швидко розібравшись із проблемами, пан Володимир повертається до розповіді.

─ Я знаю, що став на шлях, благословенний Богом, ─ на захист народу, який стільки страждав, був стільки знищений. Я знаю, що то народ святих людей. Моя бабця, яка прожила з дідом 50 років, була святою людиною. Моя мама завжди була чесною, порядною жінкою, дуже розумною. Так само й сестра. І коли мені хтось говорить, що українці якісь не такі, я це ігнорую. Бо що таке українець для мене? Це, перш за все, моя сім’я, мої рідні.

І ще я знаю, що дух тих мільйонів, які були вбиті, замордовані по тюрмах, закатовані голодом лише за те, що вони ─ українці, нікуди не зник, він витає над Україною. І він буде втілюватися, допоки правда не восторжествує. Такі закони карми, і їх не переможе жодна імперія! Звісно, без належного забезпечення ми робимо недостатньо. Так уже склалося: упродовж віків, незважаючи на владу, за Україну боролися ентузіасти на громадських засадах. Так було за часів Шевченка, Стуса, так, на жаль, є і зараз.

Але бачу, що система, яку я підняв, дає людям віру в майбутнє. За державної підтримки ми могли б виховати ціле покоління патріотів ─ здорових, розумних, міцних тілом і духом. Оскільки підтримки немає, ми зробимо менше, але ─ зробимо! Це ж ─ як у скарбничку вкладаєш, воно не пропаде. Ті, хто пройшов школу Бойового Гопака, куди б не потрапили, завжди пам’ятатимуть про часи, коли перебували в оточенні достойників, що жертовно працюють задля народу. Наші учні виростуть сильними,  , усебічно розвиненими людьми, спроможними ─ віриться ─ покращити суспільство, вибороти для України вигідне місце у світі.

Ну а я буду йти до кінця. Хоч би там що, доки вистачатиме здоров’я. я ж ─ фанат своєї ідеї! Україна ─ зміст мого життя, а служіння їй ─ мій обов’язок.

Зацікавившись особистістю і вченням Володимира Пилата, я прочитав, що вдалося, із його творів. Захопливе там переплітається з дискусійним. Якби хто виявив бажання дізнатися про Бойовий Гопак більше, із перших уст, електронна адреса ─ This e-mail address is being protected from spambots. You need JavaScript enabled to view it .

(Іван Юзич)

  

                                                                                                                                       
                                         

Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4

Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4 /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Times New Roman"; mso-ansi-language:#0400; mso-fareast-language:#0400; mso-bidi-language:#0400;}

Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4 /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Times New Roman"; mso-ansi-language:#0400; mso-fareast-language:#0400; mso-bidi-language:#0400;}

Волинська козацька школа хоче стати першим в Україні козацьким ліцеєм

Гартуються у школі, а треба – ліцей

 У селищі Рокині Луцького району з 2004-го року діє молодіжна громадська організація «Школа козацького гарту». Нині на часі утворення першого в Україні козацького ліцею. В усі можливі інстанції з ініціативою звернувся отаман МГО «Школа козацького гарту» полковник Українського козацтва Олександр Середюк. Він переконаний, що настав час на базі Рокинівського агроліцею утворити агрокозацький ліцей імені Дмитра Вишневецького. До цього спонукає виданий у травні цього року Указ Президента України «Про заходи з підтримки розвитку Українського козацтва», оскільки нинішня козацька школа діє на базі Музею історії  сільського господарства, здійсненню поважного проекту сприятиме відповідна база в діючій експозиції господарських приміщеннях є коні, інші тварини, споруджено кінний вольєр для верхової їзди, на території дендропарку є «Козацький зимівник».

Hині козачата в Рокинях поглиблено вивчають історію України та Українського козацтва, хорового співу і хореографії, освоюють навички верхової їзди, володіння холодною та вогнепальною зброєю, мотозасобами, вивчають бойовий гопак. Високий рівень майстерності вони показали на обласних та республіканських змаганнях з контактних видів єдиноборств .Щомісяця вихованці школи з інструкторами йдуть у похід місцями козацької слави, де навчаються виживати в екстремальних умовах, а влітку стають учасниками спортивно-оздоровчих і навчально-вишкільних таборів «Триглав», що вже проходили на Хортиці, в Холодному Яру, в Карпатах. До речі, у Рокинівському агроліцеї, на базі якого і має постати козацький заклад, наявні відповідні умови для втілення у життя патріотичної ідеї-спальні приміщення, їдальня, спортзал, спортмайданчики тощо.

 Козаки мають куди піти

 За ініціативою отаманів волинського козацтва Петра Олешка та Володимира Присяжнюка надійшло відповідне звернення до Волинської обласної ради, де знайшло відповідну підтримку, інша думка у районного відділу освіти облдержадміністрації, де задум вважають передчасним і непродуманим, бо, мовляв, одного Указу Президента малувато, а потрібен Закон «Про Українське козацтво», необхідно знати, куди потім підуть випускники ліцею, чи справді, рокинівських козачат хочуть, аби їхні діти вчилися в ліцеї.

- Вихованці козацького ліцею матимуть куди піти, - переконаний керівник «Школи козацького гарту» полковник українського козацтва Олександр середюк. – У Києві почав діяти Український військово-козацький інститут ім..Великого князя Святослава, де вже вчаться наші недавніші вихоанці – учні Маяківської та Рокинівської загальноосвітніх шкіл. Ми матимемо відповідні договори з військовими закладами, Митною академією СБУ, юридичними факультетами, де чекають наших випускників – справжніх патріотів. Батьки багатьох дітей хочуть, аби вони вчилися у нас.

Звичайно, заяви від батьків для профільного навчання, які хочуть побачити освітянські чиновники,- формальністью А вищий навчальний заклад, який діє при МАУП(Міжрегіональній академії управління персоналом) і до якого за співбесідою прийматимуться рокинівські козаки, готуватиме фахівців з криаграрного бізнесу, охоронної діяльності, організації козацького і місцевого самоврядування, землевпорядкування та кадастру,менеджменту  безпеки, а також за спеціалізацією «Безпека діяльності організацій та установ». «Ми подолаємо кругову оборону, яку зайняли чиновники, говорячи, що нібито ще час не настав для козацького ліцею, - каже Олександр Середюк.

            - Така позиція -  прихований саботаж Президентського Указу.Тож наша перспектива буквально на руках лежить.Потрібно вгадати, в які ще двері потрібно постукати. І це після 16 років незалежності України! Зрештою, на недавнішніх виборах лише одна з партій першим пунктом своєї програми поставила відродження української духовності».

Еліта нації, лицарі Сонця

На жаль, нині патріотизм багатьох чиновників зникає там, де завершується шароварність і йдеться про справжнє козацтво.Схиляють до цього й рокинівських козачат. Їх, наприклад, запрошують прикрасити дитячий фестиваль показовими виступами, а коли мова заходить про серйозні речі, то «ми не ми і я - не я». Ой як нелегко позбутися, буфонади, що тяжіє над нами ще з часів СРСР!

З’ясовується, для дворянбулопрестижно пройти вишкіл на Запорізькій Січі. І Потьомкін, і Кутузов гартували характер, навчалися бойовому та військовому мистецтву в українських козаків, - розповідає Олександр Середюк.

Козацький ліцей насамперед націлений на виховання національної еліти. Випускник нашого закладу ніколи б не сказав: «Какая разніца, на каком язикє разговарівать?»

Ми виховували б державних керманичів. Пам’ятаймо, тільки піднявшись на вершину – до касти воїнів – ставали бояирами, полковниками, гетьманам. Нам не обов’язково, аби випускники майбутнього ліцею ставали професійними військовими чи «силовиками». Головне – виховати шляхетних громадян, справжніх патріотів України. Під час навчання дітей помітно в них реінкарнацію воїна, можливо, того ж козака, січового стрільця. Якщо правильно виховувати, то такі юнаки принесуть багато користі своїй державі, коли ж цю енергію не приборкати, не спрямувати в потібне русло, вона буде руйнівною.

Волинські козаки доклали чимало зусиль, аби побачила світ об’ємна книга “Лицарі Сонця», Котра може бути своєрідним посібником для тих, хто вивчає таке незвичне явище як козацтво. З радістю показав мкні пан полковник Середюкщойно виданий в Києві підручник для вищих навчальних закладів з промовистою назвою «Українська козацька педагогіка», повідомив. Що в Рокинях і в інших населених пунктах Волині популярний такий вид бойового мистецтва, як бойовий гопак. Козаки – запорожці, які володіли цим видом боротьби, могли здолати десятьох воїнів.  

               І  нині для тих, хто хоче опанувати бойовий гопак, ставлять вимоги: не пити, не курити, чемно поводитися, знати історію України та козацтва, а вже аж долали наші предки вишколених ворогів. Воїстину лицарів Сонця характеризують не лише довгі вуса, оселедець, шаровари…Коли збагнемо?

 Про бойовий гопак і те, що в нас не так

             Якось рокинівський музей відвідала делегація майастрів східних єдиноборств. Президент Японії з карате Масахіко Танака раптом схилився в поклоні перед якимось портретом. Каратисти перезирнулись. Це було зображення українського козака. Високий гість із Японії розповів, що на його батьківщині вельми шанують лицарів Сонця, котрі володіли бойовим гопаком і багато чого у них взяли:»Ми, японці, хто професійно займається карате і хоче досягти значних результатів, вивчаємо бойовий гопак українських козаків, аналізуємо його і багато елементів втілюємо у свою боротьбу».Так, у Рокинях стався стався поштовх до вивчення забутого виду контактної боротьби. На допомогу прийшла книга вже добре знаного в Україні Володимира Пилата «Бойовий гопак». Оскільки спеціального інструктора не було, найшли в Луцьку тренера з кікбоксингу та каркте Едуарда косинського. Розпочало навчання 40 дітей, через півроку їх залишилось 15, т, що на обласних змаганнях продемонстрували чудеса…

Нещодавно у Калуші (Іваноhttp://hopalo.org/addform-Франківська область) після спеціальних навчань та тренувань та тренувань сертифікат тренера бойового гопака отримав і Олександр Середюк. Нині на Волині діє кілька секцій, де діти опановують бойове мистецтво своїх предків. Батьки часто звертаються в рокинівську «Школу козацького гарту», бо хочуть, аби нащадкееи зростали сильними, надійними, здоровими. Приїжджали навіть з Чернівців та Криму.

-Ви хочете, щоб так швидко і легко постав козацький ліцей ,-розповідає Олександр Середюк.  

Нині на Волині діє кілька секцій, де діти опановують бойове мистецтво своїх предків. Батьки часто звертаються в Рокинівську «Школу козацького гарту», бо хочуть, аби нащадки зростали сильними, надійними, здоровими. Приїжджали навіть з Чернівців та Криму.

Ви хочете, щоб так швидко і легко постав козацький ліцей, - розповідає Олексадр Сердюк.

У червні в Рокинях  проходила Всеукраїнська конференція «Волинь – край козацький». Жоден представник, освітянин Луцького району на ній не побував. Навіть директор агроліцею, історик за фахом, не з’явився і не поцікавився, для чого зібралися козаки та науковці у будинку культури, що поруч з ліцеєм. А цікавого було багато. Наприклад, доповідь генерал – полковника Козацьких військ України Володимира Пидата «Волинь – прабатьківщина бойового гоака»…

Зрозумівши, що справу гальмують, Олександр Середюк якось сказав керівнику Луцького військового ліцею Павлові Боснюку: «Давайте відкриємо кілька класів козацького напрямку». – «Я б з радістю, та немає приміщень, де розмістити дітей», - була відповідь.

Багатьом відомо, що Луцький військовий ліцей з посиленою фізичною підготовкою за короткий час став популярним на Водині, а в поточному році бажаючих у ньому навчатися було семеро на одне місце! Поки військовому ліцею й самому тісно, рокинівським козакам

Залишилось реалізовувати всі можливості вдома. Адже є бажаючі навчатися та відповідні фахівці, навчальні програми.

 Полковнику ніхто не пише

Не так давно були часи, коли за ініціативу карали, тепер її просто ігнорують, або ж хитріше – створюють умови, коли б ініціатора висміяти тощо, віддалити чиновницькою відпискою. Наприклад, подібна надійшла Олександру Середюку з відділу освіти Луцької райдержадміністрації:»… З 2004 року в Рокинівському навчально – виховному комплексі функціонують ліцейні класи агроекологічного профілю. Протягом трьох років у навчальному закладі є певні напрацювання та досягнення…Письмових звернень від ради, батьківського комітету, диркції навчально – виховного комплексу з проханням пере профілізації закладу у відділ освіти не надходило…Зміну профілізації»відділ освіти вважає недоцільною…»Чому ж немає звернень від батьків? Та просто тому, що такі звернення треба орга ізувати. І районні чиновники це знають. Але не козак чиновнику товариш, а чистісінький формалізм.

Поки чиновники в круговій обороні, рокинівські козаки мужніють тілом, серцем і душею, міцно стоять на шляху самовдосконалення, для них вказівка не лише гетьманська булава, а й власний розум. Полковник Олександр Середюк, якому із владних кабінетів поки що ніхто не пише, знає. Що козацький ліцей все – таки буде і радий від побаченого нещодавно на козацькому семінарі у Калуші:»Там були юнаки чи не з усіх областей України, Душа раділа, як бачив, які вони інтелектуально розвинуті, освічені, начитані, володіють комп’ютерною справою…»

Наразі козацький рух у кожному регіоні України має особливості. Рокинівська «Школа козацького гарту». що хоче перерости в ліцей  діє на громадських засадах. Час від часу фінансово її підтримують голова Луцької райдержадміністрації Володимир Демчук та головний отаман волинського козацтва Петро Олешко. Сам же Олександр Середюк пройшов навчання у центрі характерного козацтва, що діє під Києвом. Завдяки цьому може лягати на бите скло, дошки зі цвяхами, ходити по розпеченому вугіллю, говорити під водою. Словом, молодь має чому повчитись у нього. Козацьке характерництво – це тільки напіввідкрита сторінка героїчного минулого українського козацтва, що відроджується під воно ,у Рокинях. І воно не для показухи.   Це можливості людини, таємниці, закладені Богом, ще були відомі нашим далеким предкам – козакам. І варті, щоб їх вивчали, як і багато інших дисциплін, у ліцеї. 

Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4 /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Times New Roman"; mso-ansi-language:#0400; mso-fareast-language:#0400; mso-bidi-language:#0400;}

Сергій  Гупало